Весілля — комплекс церемоній і обрядів, часто народних традицій, пов'язаних з укладеннямшлюбу; має етнічні, релігійні, географічні та інші особливості в різних народів і у різних країнах.
Українські традиційні весільні обряди виникли на основі давньослов'янських, хоча з часом набули ряду локальних відмінностей (наприклад, весільна обрядність у гуцулів на Закарпатті). На процес проведення обрядів, також вплинуло введення християнства.
Українські весілля повсюдно зберігали певні елементи архаїки (в т.ч. і дохристиянської), являючи собою театралізовані дійства, супроводжувані безліччю обрядів, ритуалів, народних пісень тощо. При всій різноманітності весільних обрядів в Україні в них чітко виділяються такі складові частини:
Сватання;
Умовини;
Заручини;
Запросини;
Комора;
Гільце;
Посад
Прикрашання гільця і випікання короваю (також бгання короваю)
Власне, саме весілля
Для сватання характерні були традиційна розмова старостів з батьками нареченої, обмін хлібом, перев'язування нареченого хусткою, а старостів —рушниками на знак згоди укласти шлюб. Це підтверджувалося під час заручин в присутності всіх родичів молодих.
Поетичним звичаєм українського весілля було гільце — прикрашання зеленої гілки квітами, стрічками, колосками, яке символізувало красу, молодість, а також прощання нареченої з дівуванням. За гільцем збиралися пекти коровай — обрядовий хліб.
Безпосередньо у весіллі, крім родичів молодого та молодої, брали участь їхні друзі — бояри, дружки, світилки, приданки тощо. Вони разом з музикантами становили весільний поїзд.
Традиційні весільні обряди в українців співіснували і співіснують з релігійним — вінчанням у церкві. Характерно, що вінчання у церкві, як привнесений до народної традиції обряд не особливо сильно приживався у народі. До XVII ст. часто практикувалось весілля без вінчання, а вінчання могло проходити значно пізніше, навіть через декілька років.
